На сході України театр у прифронтовому місті продовжує приваблювати глядачів
Харківський театр «Нафта» продовжує репетиції та постановки вистав — і все це відбувається в межах досяжності ракетних ударів з боку українського кордону з Росією.
Розташований лише за 30 кілометрів від кордону, цей незалежний театр продовжує працювати протягом усієї війни. Відомий своїми виставами в жанрі фізичного театру й соціально ангажованого мистецтва, він адаптував свою діяльність до умов міста, яке перебуває під постійною загрозою.
Тетяна Голуб, яка входить до складу основної команди «Нафти», відповідає за координацію та планування проєктів. Компанія налічує 17 постійних співробітників та близько 20 фрілансерів.
«Нам все ще вдається підтримувати стабільність нашої структури, — каже вона. — Саме це дозволило нам знову планувати та проводити гастролі цього року».
Однак можливості планування залишаються обмеженими.
«Бувають такі тижні, коли ми не знаємо, що буде завтра, — додає Тетяна. — Але ми все одно плануємо — невеликими, гнучкими кроками».
Деякі з її колишніх колег зараз служать на передовій.
«Я захоплююся тими, хто пішов воювати — хто віддав усе, щоб захистити Україну, — каже вона. — Вони герої для нашого театру і для мене. Ми завжди про них думаємо».
Виступи під обстрілами
Харків, друге за величиною місто України, продовжує функціонувати — громадський транспорт працює, магазини відкриті — але повсякденне життя формується під впливом постійної загрози російських атак. «Нафта» репетирує у приміщенні на другому поверсі, яке не має спеціального укриття. Вікна вкриті вибухостійкою плівкою.
«Якщо оголошують повітряну тривогу, ми зазвичай продовжуємо працювати, — каже Тетяна. — Це відбувається постійно — люди ставляться до цього як до фонового шуму. Але якщо ми бачимо підтверджені запуски в Telegram, ми зупиняємося і спускаємося вниз».
Вистави проводяться в культурному центрі партнера «Нафти», організації Some People, яка також є партнером EED, — одному з небагатьох громадських місць, обладнаних укриттями.
«Якщо ви хочете проводити заходи в Харкові, вам потрібен майданчик із укриттям, — пояснює Тетяна. — Інакше перерви неминучі».
Остання постановка театру досліджує ідею садів — як фізичних просторів, так і символічних відображень турботи, праці та вкоріненості. Вона також знаменує крок у напрямку доступності: вистава включає переклад на жестову мову, спрямований на глухих та слабочуючих глядачів.
«Раніше ми не працювали з доступністю, — каже Тетяна. — Це почалося, коли ми отримали інституційну підтримку від EED. Це дало нам час для навчання, консультацій та визначення того, що ми можемо реалістично впровадити».
Вона пояснює, що підтримка EED дозволила «Нафті» відійти від виробництва і зосередитися на внутрішньому розвитку.
«Ми створили базу основних знань, провели тренінги, поспілкувалися з експертами, — пояснює Тетяна. — Це допомогло нам зрозуміти, які кроки ми можемо зробити, навіть якщо вони будуть невеликими і поступовими».
Ця робота зараз формує їхню публічну програму.
«Існує попит на доступні вистави, — каже вона. — Але культурні пропозиції для цих громад у Харкові дуже обмежені. Для нас це новий напрямок — і експеримент».
Триматися разом під тиском
Навіть попри часті атаки, «Нафта» продовжує приваблювати велику місцеву аудиторію. У травні 2024 року, коли російські війська відновили наступальні дії в регіоні, команда обговорювала, чи скасувати вистави, чи почекати, поки напруга спаде. Натомість вони зіграли перед повним залом.
«Люди стояли в проходах, — каже вона. — Місць не залишилося. Культурні події дають людям можливість організувати свій час».
На недавньому шоу та благодійному заході на підтримку Збройних сил України команда запитала, скільки глядачів у залі вперше відвідують театр.
«80 % підняли руки. Це показує, що люди все ще відкривають для себе театр і прагнуть його».
Окрім постановок, «Нафта» проводить освітні майстер-класи, які приваблюють постійний потік учасників, особливо молодих людей.
«Існує великий інтерес до форматів навчання», – каже Тетяна.
Найпопулярніша гастрольна вистава театру «Хтось такі як я» – це перформативно-фізична моновистава про життя під час війни. Нещодавно вона була представлена на Единбурзькому фестивалі Edinburgh Festival Fringe 2025 і подорожувала Європою.
«На міжнародному рівні ця вистава працює як культурна комунікація», – каже Тетяна. – Ми не пояснюємо все, але люди розуміють достатньо. Гастролі — це не лише демонстрація нашої роботи. Це питання видимості. Ми хочемо, щоб люди пам’ятали про Харків на культурній мапі та продовжували підтримувати Україну. Для нас театр — це також форма культурної дипломатії».
Зміцнення команди
Як і більшість незалежних театрів в Україні, «Нафта» працює без довгострокового фінансування. Її діяльність підтримується за рахунок короткострокових грантів на проєкти, багато з яких тривають лише кілька місяців.
«Незалежний театральний сектор завжди перебуває в маргінальному стані, — каже Тетяна. — Немає стабільного фінансування, а продаж квитків не може покрити всі витрати, особливо якщо ви не займаєтеся мейнстрімною діяльністю. У нас є люди, які готові працювати волонтерами, і ми вже деякий час так робимо. Усі віддані справі, але це не є стійким — це просто те, що ми маємо».
Саме тому підтримка від EED була надзвичайно важливою, як пояснює Тетяна.
«Вона дозволила нам зробити крок назад і подумати про довгострокову перспективу. Ми могли зосередитися на доступності та стратегічному плануванні — речах, які є надзвичайно важливими, але зазвичай не фінансуються».
Ця можливість працювати над інфраструктурою, що стоїть за виставами, мала тривалий вплив — вона зміцнила внутрішню культуру команди.
«Робоча атмосфера — це наша суперсила, — каже Тетяна. — Люди тут почуваються в безпеці. Вони відчувають підтримку. Це те, що всі кажуть, коли я питаю, чому вони залишаються».
Ця культура формує саму роботу.
«Ми завжди запитуємо: для кого ця вистава? Як її сприймуть? Чи може вона нанести комусь повторну травму? Ми не робимо вистави просто заради того, щоб їх зробити. Театр має бути діалогом».
Наразі «Нафта» продовжує свою діяльність. Тривають репетиції, розробляються нові вистави, готується осінній сезон.
«Ми все ще тут, — каже Тетяна. — Це головне».
