6 березня 2022 року росіяни обстріляли евакуаційну колону мирних жителів біля мосту в Ірпені під Києвом. Під вогонь потрапила родина Перебийніс – мати, її двоє дітей та чоловік, який намагався допомогти їм урятуватися. Усі загинули на місці. Момент трагедії задокументували журналіст Frontliner Андрій Дубчак та фотографка The New York Times Лінсі Аддаріо.
«Ці кадри чітко показали, що Росія вбиває цивільних, – каже Дубчак. – Світові ЗМІ й токшоу тижнями обговорювали ці кадри – вони стали символом російських злочинів до того, як звільнення Ірпеня та Бучі викрило ще більше звірств».
Дубчак є засновником і головним редактором Frontliner – цифрового медіа, створеного навесні 2021 року для документування війни Росії на сході України.
Створене всього за кілька місяців до повномасштабного вторгнення завдяки краудфандинговій кампанії та грантовій підтримці, Frontliner стало однією з провідних українських платформ із висвітлення війни. Редакція є лауреатом кількох нагород, зокрема головної премії конкурсу професійної журналістики «Честь Професії 2025».
Ідея започаткування Frontliner виникла задовго до вторгнення 2022 року. Дубчак хотів створити редакцію з досвідченими журналістами, які мали б належне обладнання, супутниковий зв’язок і транспорт – ресурси, яких бракувало більшості українських медіа. Він прагнув розповідати глибокі історії з фронту у той час, коли суспільний інтерес до війни на сході згасав.
Лише кілька українських медіа висвітлювали події на сході – здебільшого це були короткі, одноманітні репортажі. Дубчак прагнув більшого.
«У 2021 році ситуація на фронті суттєво загострилася, – пригадує він. – Ми вирушили з Маріуполя в напрямку до Луганська, думаючи, що будемо там уже десятою знімальною групою. Але з’ясувалося, що ми – перші. Тоді я зрозумів: щось потрібно змінювати».
«Ми безупинно працювали навесні, влітку й восени, – додає він. – І щойно почали з’являтися сигнали про можливу ескалацію – ту саму, яка переросла в повномасштабну війну, – інтерес до цієї теми різко зріс».
На той момент команда Frontliner складалася лише з трьох людей: самого Дубчака, журналістки Олени Максименко та фотографки Єви Фомичової. У той час як інші евакуйовували родини, Дубчак залишився на сході України – спочатку в Сіверськодонецьку (раніше – Сєвєродонецьк. – Прим.ред.), а потім вирушив до Києва.
«Постало питання: їхати до Харкова чи до Маріуполя? – згадує Дубчак. — Обидва міста були під атакою. Але коли стало відомо, що російські війська рухаються на Київ, я змінив маршрут».
Це рішення привело його до мосту в Ірпені вже за кілька днів, де він зняв кадри загибелі родини Перебийніс. А у квітні 2022 року Дубчак став одним із перших, хто задокументував російські злочини на півночі України.
Редакція Frontliner висвітлює хід бойових дій, вимушене переміщення населення та довготривалі соціальні наслідки війни. Команда, що нині налічує 15 людей, охоплює всі аспекти життя у постраждалих від бойових дій областях, часто працюючи на складних і віддалених напрямках. Вони спілкуються з місцевими жителями, збираючи інформацію з перших вуст і розкриваючи історії, які досі залишалися поза увагою.
Працюючи по всій Україні, журналісти виїжджають у прифронтові райони парами, часто в супроводі військових. Під час однієї з останніх поїздок команда працювала поблизу Покровська – міста, яке перебуває під інтенсивними обстрілами з боку Росії.
Аудиторія Frontliner – мешканці Донецької, Луганської, Херсонської, Запорізької та інших прифронтових областей, а також українці з інших регіонів та міжнародна спільнота. Редакція перекладає матеріали англійською мовою.
«Українці живуть у цій реальності, – каже Дубчак. – Хочуть вони того чи ні, але вони обізнані. А от багато хто за кордоном не має уявлення, що відбувалося в Україні до 2022 року».
Матеріали Frontliner підхоплюють Reuters, AP, Getty, CNN, BBC. Їхні репортажі часто стають поштовхом до ширшого медійного розголосу.
«Однією з історій, яка стала вірусною, була розповідь про “Відьом Бучі” – мобільний підрозділ ППО, що майже повністю складається з жінок, – розповідає Дубчак. – Тепер охочих приєднатися стільки, що черга розписана на рік. Командирка пожартувала, що я їм усе зіпсував цією популярністю».
Хоча згадки в міжнародних медіа приносять кошти й охоплення, фінансова стабільність залишається серйозним викликом.
«Ставати самодостатніми – дуже важко, – визнає чоловік. – Журналістика – це дорого. Транспорт, спорядження, досвідчені люди – усе потребує ресурсів. Мало які медіа можуть дозволити собі ту роботу, яку виконуємо ми. Але ми віримо, що наші репортажі мають значення та довготривалу цінність. Навіть через роки людям потрібно буде знати, що тут відбувалося».
Європейський фонд за демократію (EED) надав Frontliner грант на зміцнення інституційної спроможності та фінансову стабільність.
Дубчак визнає, що фізичні ризики роботи на передовій суттєво зросли. Команда регулярно проходить тренування з безпеки та надання медичної допомоги.
«Дрони тепер здатні сягати на 20 кілометрів углиб від лінії фронту. Навіть на більшій відстані існує постійний ризик атаки з повітря», – каже він.
Відчувається також виснаження від цієї теми.
«Люди втомилися від фото руїн і тіл, – пояснює він. – Ми маємо шукати нові способи розповідати правду – не спотворюючи її».
«Наша мета – підвищувати якість, – говорить Дубчак. – Це означає більше навчання, більше перекладів і глибшу взаємодію з міжнародною аудиторією. Frontliner– це не просто медіапроєкт. Це робота, яку треба робити навіть коли важко. Ми там, де потрібні. І якщо ми не розкажемо цих історій, то хто?»
Ця стаття відображає погляди грантоотримувачів, про яких йдеться, і не обов'язково представляє офіційну думку EED.
Ця ініціатива була підтримана завдяки внеску уряду Канади до EED.
