У лютому 2025 року, коли російські кібератаки паралізували роботу Міністерства юстиції України, Людмила Янкіна намагалася зареєструвати нову правозахисну організацію Civis Fortis. Вона добре розуміла символізм цієї ситуації. Навіть створення механізму захисту громадянського суспільства потребувало захисту.
Від бізнесу до прав людини
Людмила Янкіна ніколи не планувала ставати правозахисницею. Трохи більше десяти років тому вона будувала успішну кар'єру в сфері продажів, маркетингу та управлінні відносинами з клієнтами в Києві, живучи між Києвом і своїм рідним містом Луганськом. Але в 2014 році, коли почалася війна і Луганськ був окупований російськими військовими силами, все змінилося.
«Я евакуювалася з мамою до Києва, – згадує вона. – Мені довелося починати життя заново. Потім, коли відбулися місцеві вибори, я зрозуміла, що не можу голосувати. Моє конституційне право голосу, як внутрішньо переміщеної особи, було порушено».
Замість того, щоб змиритися з цією несправедливістю, Людмила підійшла до цього як до бізнес-проєкту. Вона визначила проблему, налагодила партнерські відносини, знайшла донорів і розпочала кампанію з реформування, яка об'єднала понад 150 профільних експертів. Це забрало п'ять років, але кампанія досягла успіху. Вона також долучилася до громадянського активізму, захищаючи права жінок, інших активістів та представників ЛГБТКІ-спільноти.
Захист тих, хто захищає демократію в Україні
Сьогодні, як співзасновниця та голова Civis Fortis (Фундації захисту громадянського суспільства), Людмила захищає права українських громадських активістів, журналістів та правозахисників, які щодня борються за демократичне майбутнє своєї країни.
«Наша місія полягає в тому, щоб підтримати їх у їхніх зусиллях, щоб вони могли продовжувати свою важливу діяльність, – пояснює вона. – Ми повинні захищати тих, хто щодня працює над захистом демократії в нашій країні. Коли інституції мовчать, починає говорити громадянське суспільство. І ми захищаємо його».
Вона пояснює, що команда Civis Fortis, яка складається з 15 осіб, має два основні напрямки роботи.
По-перше, вона надає підтримку захисникам громадянського суспільства, які стикаються з переслідуваннями за свою громадську діяльність в Україні, зокрема активістам, які захищають культурні пам'ятки або природні заповідники, або захищають права жінок, які можуть стикатися зі значним опором з боку корпоративних інтересів та влади.
По-друге, організація підтримує цивільних осіб, які перебувають у російському полоні, та працює з тими, хто був звільнений з полону.
«За нашими припущеннями, у російських в'язницях або неофіційних катівнях утримується понад 30 000 українських цивільних осіб, хоча точної цифри ніхто не знає. На окупованих територіях сім'ї бояться повідомляти про арешти, – каже вона. – Багато ув'язнених – журналісти, правозахисники та активісти, які стали мішенню через свою діяльність».
Робота Civis Fortis із захисту активістів у російських в'язницях вимагає вирішення неможливих ситуацій, але для Людмили це не новина. Цього літа вона координувала надання невідкладної медичної допомоги Костянтину Давиденку, активісту з Донбасу, якого росіяни захопили в полон у 2018 році і «засудили» до семи років у колонії суворого режиму.
«Він потребував невідкладної медичної допомоги, перебуваючи у в'язниці, і ми мусили доправити його до клініки в Росії та знайти спосіб оплатити його лікування», — розповідає Людмила. Логістика цієї допомоги вимагала мережі, яку вона не може назвати з очевидних міркувань безпеки. «Можливо, після війни, одного дня», — каже вона.
Давиденко нарешті був звільнений в результаті обміну полоненими влітку 2025 року. Але не кожна історія має щасливий кінець.
Прикладом цього є випадок Вікторії Рощиної. Вікторія, українська журналістка, була закатована до смерті в російському полоні, незважаючи на те, що Людмила та її колеги шукали її понад рік.
«Вона була вбита, а її тіло повернули з позначкою «невідомийо чоловік, — каже Людмила. – Навіть після смерті Росія відмовила їй у базовій повазі до людини».
Відновлення життя
Вона розповідає, що для осіб, звільнених з російських в'язниць, виклики адаптації до життя в сучасній Україні є надзвичайно великими. Багато хто з них провів роки в полоні, де зазнав жахливого поводження та тортур.
«Вони мають розпочати своє життя з нуля, і ми маємо допомогти їм у цьому, – каже вона. – Їм потрібна величезна підтримка для реінтеграції в суспільство. У в'язниці вони існують у режимі виживання, і в багатьох випадках їхні когнітивні навички вимикаються. Коли їх звільняють, вони повертаються в Україну, яку ледь знають. Це новий світ, який трансформувався завдяки цифровим інноваціям та викликам часу. У нас є мобільний банкінг, урядові додатки, служби доставки. Всі ці технології не існували ще кілька років тому. Ми – країна, яка перебуває у стані війни, з постійними бомбардуваннями, обстрілами та сиренами повітряної тривоги».
Civis Fortis наразі підтримує понад 40 осіб на різних етапах реінтеграції. Співпрацюючи з мережею інших українських організацій, вони допомагають цим колишнім заручникам отримати документи, що посвідчують особу, доступ до медичної допомоги та житла, а також психосоціальну підтримку, знайти роботу або перекваліфікуватися. Більшість людей мусять починати абсолютно нове життя далеко від друзів і родини, оскільки їхні колишні домівки знаходяться на окупованих Росією територіях України.
Команда Civis Fortis виступає за те, щоб держава надавала всебічну та комплексну підтримку цивільним заручникам на тому ж рівні, що й ветеранам, які також зазнали тортур і порушень прав людини під час перебування в російських в'язницях.
Демократія під тиском
Робота Civis Fortis виходить за межі випадків цих вразливих осіб. Команда також працює над захистом демократичних інститутів в самій Україні. Команда брала активну участь у нещодавній «картонній революції» в липні минулого року, коли влада намагалася обмежити повноваження ключових антикорупційних органів.
Людмила вважає, що захист і охорона демократії в Україні є постійним і нескінченним завданням.
«Ми маємо постійно бути пильними», – каже вона.
«Я завжди кажу, що те, що сьогодні в Україні є демократія, сталося не тому, що нам «пощастило», як коментують деякі люди, – продовжує вона. – Ми здобували нашу демократію. Ми захищали її. Ми пережили революції. Ми заплатили за нашу свободу слова – вона коштувала нам життя журналіста Георгія Гонгадзе, якого закатували до смерті, коли він виступив проти колишнього президента Кучми. Ми заплатили за нашу демократичну свободу своєю кров'ю».
У неї є й особиста мотивація для своєї роботи. «Багато моїх друзів і колег загинули в цій війні, – тихо зізнається вона. – Я втратила свій дім. Це моя і таких, як я, справа – робити цю роботу».
Плечі демократії
На запитання про своїх героїв Людмила називає українських дисидентів минулого, багато з яких десятиліттями мучилися в радянських ГУЛАГах.
«Як правозахисниця, я вірю, що стою на плечах цих дисидентів, – каже вона. – Вони започаткували цей демократичний рух, і багато хто з них заплатив за це своїм життям, свободою та здоров’ям».
Людмила вірить, що вона та її колеги продовжують цю традицію. «Сьогодні українські активісти потребують плеча, на яке вони можуть спертися, і яке їх захистить. Це плече – ми. Разом ми захищаємо майбутнє демократичне суспільство України», – каже вона.
Ця ініціатива була підтримана завдяки внеску Європейського Союзу до Європейського фонду для демократії (EED)
